Новости Украины

Визнання заповіту недійсним

Визнання заповіту недійсним

Аналіз судової практики свідчить про складності у розмежуванні таких самостійних способів захисту спадкових прав як Визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Спадкове право в Україні

Спадкове право в Україні характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК) виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину – це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Видача свідоцтва про спадщину часом не обмежена

Слід зважати, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який прийняв спадщину, ніяким строком не обмежена. Фактично це означає, що спадкоємець може звернутися із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину і після спливу кількох років з часу відкриття спадщини (зокрема, через відсутність коштів на оформлення спадщини) за умови прийняття ним спадщини у спосіб та строки, визначені цивільним законодавством. Зазвичай спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, звертається до нотаріуса після спливу тривалого часу з моменту смерті спадкодавця та дізнається, що свідоцтво про право на спадщину видане іншій особі.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов’язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215–236 ЦК.

Визнання заповіту недійсним

У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).

Визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним може лише суд.

Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним – про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо. Проте не виключається звернення до суду із позовом, що містить лише вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

При цьому слід звернути увагу, що у книзі 6 ЦК «Спадкове право» визначений ще один спеціальний спосіб захисту спадкових прав – внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, що досить часто ототожнюється у судовій практиці з визнанням такого свідоцтва недійсним. Хоча між цими двома способами захисту існує істотна різниця, невипадково вони розміщені в окремих статтях глави 89 ЦК.

Відповідно до ч. 2 ст. 1300 ЦК на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Зміни до свідоцтва про право на спадщину вносяться без визнання попереднього свідоцтва про право на спадщину недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

При цьому слід враховувати правову позицію Верховного Суду, який в постанові від 13.11.2019 р. (судова справа № 758/5329/15, провадження № 61-18376св18) відзначив, що передбачений ст. 1300 ЦК порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Важливо розрізняти застосування таких спеціальних способів захисту прав спадкоємців, як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Йдеться про випадки, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування. Скажімо, сестра спадкодавця отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно. Після цього до нотаріальної контори звертається дочка померлої, яка на час відкриття спадщини була малолітньою, а тому прийняла спадщину відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК.

В даному випадку, зважаючи на правило черговості спадкування за законом, сестра спадкодавця як спадкоємець за законом другої черги відстороняється від спадкування дитиною спадкодавця (перша черга спадкоємців за законом). Отже, сестра померлої взагалі не має права на спадкування, а тому видане їй свідоцтво слід визнати недійсним.

Звертаючись до суду з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, слід зважати на те, що відповідач у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте його частка змінюється. Якщо у наведеному вище прикладі свідоцтво про право на спадщину отримала не сестра спадкодавця, а її син, то правильним способом захисту прав позивача є саме внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не про визнання його недійсним, адже відповідач все одно буде спадкувати як спадкоємець за законом першої черги, хоча його спадкова частка зменшиться.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину має місце також при зміні в судовому порядку черговості одержання права на спадкування (ч. 2 ст. 1259 ЦК), зменшенні розміру обов’язкової частки у спадщині (абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК), в інших подібних випадках.

Автор: Олександр Кухарєв, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, викладач Національної школи суддів України.

Джерело : sud.ua

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *